e.a.richter

любов народилася не
з розкритих блакитних пелюсток,
а з їхніх чорнющих уст.

Ніщо не вернулось туди назад,
бодай серед ночі – вони залишились
відкритим ненатлим проваллям.

Коли вона мовила про любовний віск,
то мала на оці клейку рідину,
яку неможливо стерти,

як мед із кухонного столу.
Якщо вже любовне видіння, то
не блакитне, не те, що здатне

вирости з себе самого. Вже радше
солодка руда кислота, яка аж ніяк
самохіть не темніла, на оксамитовій сукні,

котру вона стільки літ уперто носила,
пилом пропахлу й чутливу, як і любов,
якої вона так прагла, ніжної, наче вітер,

дарунка її ще ніжніших рук.
Та твердим, загартованим плодом
мусить бути любов, а не ружею у блакиті,

не сяючим образом неба,
що хилиться в літнім зеніті,
можливо, віщуючи прикре

народження, що кружляє в собі,
довкола неї, довкола мене, довкола усіх нас
і викрешує іскри з каміння часу.

(Зі зб. «Кімната для письма»)

(Ins Ukrainische übersetzt von Peter Rychlo.)

(Auf Deutsch hier.)