e.a.richter

біля стіни два стільці:
з узголів’ям, прямі, як свічі.
Я приписую їм недремність
власників, їхню шпигунську пристрасть.

Вони відслідковують кожен крок,
кожен з моїх невинних жестів,
зафіксовують у безвідмовній пам’яті.
Вони – невмирущі рослини,

які прагнуть абсолютного панування.
Для заспокоєння я розказую їм свої сни,
поклавши сплячого зліва, недремного справа.
Сплячий повзе по-пластунськи по льодовій крижині,

це згромаджений, знову замерзлий паковий лід,
що піднімається хвилями,
над мутною, місцями прозорою гладдю.
Він невпинно прямує вперед

із оптимізмом плавця,
що вподобав для себе стиль баттерфлай.
Коли раптом відчує жовту, як мед, податливу масу,
в якій він бездонно тоне.

Аж поки його не врятує незрима рука,
щоби знову вернути на берег.
Недремний заводить тим часом розмову,
розпитує про консистенцію речовини,

про чудо його порятунку.
Він вкаже при цьому на біль головний,
що лежить круг чола як терновий вінець,
він волів би бути зі сплячим в єдиній упряжці

як скупчення гелію у грудній клітці.
Чи краще: як пілот гвинт окрила
який би його на мотузці
витягнув із небезпеки.

Але сплячий ще сонячно ніжиться уві сні,
в сподіванні свого порятунку своїми руками.
Тож відтепер обидва стільці –
мерехтливі, невинні тіні.

(Зі зб. «Порожній конверт»)

(Ins Ukrainische übersetzt von Peter Rychlo.)

(Auf Deutsch hier.)