e.a.richter

Я – їдець, який нічого не їсть.
Я – їдець о другій, о третій чи о четвертій годині ранку,
який не їсть.
Я – їдець, о п’ятій, о шостій годині ранку, який не їсть.

Я ніколи не їм:
Я не їм ні о сьомій, ані о восьмій годині –
вже о другій і шостій я їв хліб, ковбасу і сир,
повільно усе розжував на маленькі шматочки.
Тож тепер поїдаю своє обіднє меню
й відчуваю тріумф при кожному куснику.

Я ніколи не їм:
я люблю порожнечу в шлунку,
кислоту, що піднімається вгору,
хрипкий голос під час прокидання.
Цілий день їстівних пригод простирається
переді мною

Я ніколи не їм.
Я не пригадую жодної їжі:
я ніколи не їв удома за обіднім столом,
ніколи не їв у ліжку, на вулиці, в транспорті або в парку;
ніколи не їв у кафе, їдальні чи ресторані.

Я – їдець, який нічого не їсть,
який під час їжі не споглядає інших
і ніколи не споглядає їжу.

Я – їдець, який живе в шлунку, в сплетінні кишок,
в петлях травлення, що обсотують цілий світ,
у цім яскравім процесі, що є безкінечним,
який будить мене серед ночі з найглибшого сну.

Я – їдець, який постійно голодний,
який ситий своєю кров’ю
й по саме горло повен повітря.

(Зі зб. «Євротунель»)

(Ins Ukrainische übersetzt von Peter Rychlo.)

(Auf Deutsch hier.)